Андієвська Емма – Нічний краєвид у місті (сонет)

Найнезбагненніше  –  зі  звичним  –  поряд.
Не  сонце  –  з  вежі  –  півень  –  щогодини,
А  смокви  фіялкового  страждання,
Які  на  площі  –  ген  –  на  клуби  пари.

Скрізь  –  щільно  брами.  Тільки  з  боку  перед
Порталом  –  з  кізяками  сьогодення
Прочинені  дві  стулки  у  бездоння,
З  якого,  то  –  раз  –  полум’я,  то  пір’я.

У  мармурі,  що  досі  –  вхід  масивний,
Колінчасті  повідбувались  зсуви,
І  стало  видно  вкраплення  коштовні

За  арками,  де  –  у  трубу  –  вся  штивність.
Ні  пса.  Будинки.  І  у  ночвах  мрець,
Що  людські  вчинки  розгляда  з  гори.

Меню