Андієвська Емма – Намір

В  краплину  ліг,  як  в  мандрівну  труну,
Що  —  відсвіти,  —  світ  видовжень,  —  азалій,
І  —  двері  —  в  позолоті  на  камзолі,
Куди  —  ще  предки  —  золоте  руно,

Що  в  повню  на  поверхню  вирина,
Засвічуючи  —  в  лунках  тиші  —  зела,  —
Їх  повсякденна  галасливість  з’їла,
Лиш  сховок  —  існування  корінець,

Що  залишився  після  халазії,
Де  дійсність  паркани  перелізає,  —
Меч  у  руці,  —  ведуть  перед  хоробрі,  —

Природа  всім  звитяжцям  поміж  ребра  —
У  скруті  —  додатковий  двигунець,
Що  немощі,  —  бісищів,  —  виганя.

Меню