Андієвська Емма – Дерево

Вітри  розносили  сонця  і  сіно,
Піском  заносячи  усесвіт,
І  очі  грузнули  від  невбиральних  видив.
І  крик,  що  коливав  рівнину,
Висів  на  нитці,  мов  жовток,
І  дерево,  що  розлилось  по  небу
Біліше  сонця,  глибше  океану,
Те  дерево,  що  розділяє  межі  …

Під  яблунею  не  ходить  людині.

1961

Меню