Андієвська Емма – Світанок з пищавкою на хвості

В повітрі нору — з кришок сну — борсук,
І потекли провалля і смереки
По висхідній — у куб чотириокий.
Природа — на малих — свій чересок,

І — щойно, де левади і роса, —
Прокинулися океанські ріки.
Світ, в пелюшках ще, — кругову поруку,
Що — доти — ніч, яка — вузли, — розсік

І вивільнив комаху і чечугу
З краплин буття, де тяглість — ні до чого,
Нехай росте стокротка і хондрила. —

Навіть зі світла шкірку обідрали,
Й, думки — набік — про збитки і хосен,
День, що — на днину, по дахах гаса.

2002