Дмитро Загул – Пам’яті друга

В п’яту річницю смерті В. Кобилянського

Втіхи ні крихти, –
а стільки терпінь!..
Душа до одчаю самотня…
Ти тільки сон,
перебіжна тінь…
Ти тільки тінь скорботна.

А хто розкаже?
Хто розповість
Про все, що в душі наболіло?
І втіха гість,
і смуток гість…
Прийшов – і піде несміло.

Стоїш у задумі,
мов сонний ліс…
Стоїш і шумиш помалу.
Не треба зітхань!
Не треба сліз!
Не треба смутку ні жалю.

Пролетить зима,
прошумить весна,
пробіжить-одлетить і літо.
Осінь надійде,
осінь сумна –
без пахощів і без цвіту.

Прощайся з усім.
І з нею простись, –
І сам одійди супокійно!
Може, й вона заспіває колись
цю пісню твою,
цю елегію мрійну.

ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, З ЦИКЛУ “СУРМАЧ”, 1924.