Ліна Костенко – Мій шпиталь

Abyssum abyssus invocat! 
Ruysbroek Admirabillis

Безодня смерти і безодня
життя спіткались на межі,
а на лезі її сьогодні
знова нап”ятий він лежить.

Лежить, мов жертовна офіра,
якій жерців байдужий спір
і тільки існування міра
вся зосередилася в зір.

Та у серпанку гарячковім
він нерухомістю повік
зорить на дні минулі знову
аж по грізний двадцятий рік.

Але нема жалю ні суму,
що все було, мов не було,
і стало тільки змістом думи,
лише луною прогуло…

Встає майбутнє. І могили
вчорашні — це його межа…
Яка ж це муку буть безсилим
під лезом смертного ножа!..

Меню