Леся Українка – Трагедія

Чує лицар серед бою,

що смертельна рана в грудях,
стиснув панцира міцніше,
аби кров затамувати.

Бачить з вежі гарна дама,

що поблід її коханий,
що рукою стиснув груди, –
носила до нього джуру.

– Пане лицарю, вас просять

залишити бій кривавий
хоч на ту малу часину,
поки рану перев’яжуть.

Є у нас м’які завої

і бальзам на рану гойний,
там на вежі біла постіль
вже давно для вас готова.

«Любий джуро! щира дяка

тій, що шле тебе до мене,
але я прийти не можу
на запросини лагідні.

Якби я хоч на хвилину

скинув сей залізний панцир,
кров би ринулась потоком
і життя мов порвала б.

Бо й такі бувають рани,

що нема на них бальзаму,
що нема на них завоїв,
окрім панцира твердого».

– Ох, мій пане, ся відповідь

зранить серце ніжній дамі! –
«Може, має дама панцир,
Хай його міцніше стисне».

Кімполунг, 6.06.1901

Меню