Тютчев Федір – Я знаю в праосені пору…

«Есть в осени первоначальной…»

Есть в осени первоначальной
Короткая, по дивная пора —
Весь день стоит как бы хрустальный,
И лучезарны вечера…
Где бодрый серп гулял и падал колос,
Теперь уж пусто все —
простор везде, —
Лишь паутины тонкий волос
Блестит на праздной борозде.
Пустеет воздух, птиц не слышно боле,
Но далеко еще до первых зимних бурь —
И льется чистая и теплая лазурь
На отдыхающее поле…

«Я знаю в праосені пору…»

Я знаю в праосені пору,
Таку коротку і ясну
Повітря чисте, день прозорий,
І вечір зве в далечину.
Де серп гуляв і падало колосся,
Усюди простір, пусто на стерні.
Лиш павутиння, мов тонке волосся,
Блищить на марній борозні.
Не чути птиць, повітря захололо,
Далеко ще до перших сніжних хуртовин,
Блакить прозора й тепла ллється з височин
На стомлене і тихе поле.

переклад Ю. Клена

cтислі перекази творів світової літератури