Ти так рідко мовчиш…

Ти так рідко мовчиш і рахуєш між нами міста.
Та й тобі все одно: ти ж бо звик. І це безкомпромісно.
Може, я трохи інша або таки зовсім не та.
Все ж без тебе, повір, мені дихати навіть вже прісно.

Ти так рідко мовчиш і, як правило, губиш слова.
Несказанне болить і лишається завжди з тобою.
Ми, мабуть, вже не вміємо вірити просто в дива.
І ця осінь, по суті, тепер для нас буде пустою.

Ти так рідко мовчиш й не шукаєш для мене ще рим.
В нас нема репетицій – суцільні прямі тут ефіри.
Що лишилось навколо? Безмежжя чи просто цей дим?
Вибирати лиш нам. Та якби хоча б трішечки віри…

Ти так рідко мовчиш...

Ти так рідко мовчиш…