Ти рахуєш роки, але я переважно хвилини,
Запиваючи чаєм, мабуть, кілограми образ.
І таких, як-от ти, не століття чекають – години.
І на саме таких не марнують банальності фраз.
Та тебе, лиш тебе я могла би чекати ще й вічно,
Не зважати на те, що всі мрії давно на межі.
Певне, тільки тобою любила б хворіти хронічно
І терпіла би те, що ми рідні та зовсім чужі.
Ти рахуєш роки, але я переважно хвилини,
І між нами ще стільки не сказаних досі піврим.
Я так часто лишалась надовго, на жаль, не із тими,
Та тепер обіцяю, що ти вже не будеш один.
автор: Вікторія Коваль