Це було мов сон..

Це було мов сон, я не міг повірити, що це стається зі мною…
Я нагодував ангела прямісінько з своїх великих долонь… Так пекуче, як вогонь, запалилося щось в моїй душі. Миттєве, як іскра. Водночас протяжне, мов світлові роки.
В мене великі долоні. Я складав їх одна до одної, щоб зробити поглибшу ємкість. Туди помістилося багато правди, щирості, добра і тепла… Дивним чином він сам знаходив мої долоні в абсолютно темній кімнаті. Туди давно не потрапляло сонячне проміння…
Він їв похапки, ковтав не пережовуючи, мені було його жаль. Я зрозумів, що він був дуже голодний. Тільки слухав, як ковтає… Був щасливий від думки, що можу зробити йому добро. Щастя – це єдине, що я почав відчувати. Щастя від усвідомлення власної необхідності. Ця трапеза стала для мене всім життям, всім змістом, і мені здавалося, що вона тягнеться вже декілька років… Але ніч змінювала день, і сонце вже почало повільно підніматися над горизонтом. Я подумав: Господи, невже я зможу побачити ангела?!… Ніяк не міг в це повірити.
Коли кімната почала наповнюватися контурами, я побачив, що він стоїть переді мною, заслоняючи маленьке віконце, в яке потрапляло світло… Відчув його важкий погляд… Я підняв очі вгору і побачив контури крил, вони звисали, мов причеплені до незграбного, подекуди товстого тіла. Напевне, він просто занадто багато їв останнім часом… В кімнаті ставало все світліше, і я бачив, що ангелові це було не до вподоби. Він явно не хотів, щоб я бачив його, але не мав куди діватися. Волосся в нього було яскраво червонного кольору. Невже в ангелів так буває?… Я помітив, що тіло в нього було обмотане різним нечистим мотлохом і на зап’ястках обв’язане мотузками.
В мене нагорнулися сльози і я тихо сказав:
Хто ти??? Я не таким уявляв тебе весь час!!!…Я не вірю…скажи щось..
У відповідь він тільки дивився мені у вічі з кам’яним обличчям.
У мене було відчуття, ніби все життя я прожив марно. Те, заради чого жив, виявилося не таким прекрасним, яким я уявляв цілий час… В мить зрозумів, що не потрібно було так ідеалізувати свої уявлення про нього.

-Я в останнє запитую: xто ти?…
-Люцифер.

автор: Андрій Чернявський