Можливо мовчки треба,
Пити життєвий трунок?
Як пазли складати небо,
Ночами у порятунок.
Заштопати чорні діри,
Залити їх зверху медом,
Щоб солодко серце тліло,
В своєму щоденному “Треба”.
Ховати за пазуху слово,
Німіти в мовчанні потроху,
Чекати й чекати, що знову
Об душу не тертимуть ноги.