Томаш Деяк – я прийду по шостій коли затріпочуть шибки…

я прийду по шостій коли затріпочуть шибки
набитих людьми вайлувато-жовтавих маршруток
коли за лаштунками січня готується лютий
до першого виходу кригою в русло ріки

ти будеш привітна і стомлена, підем до кухні
печиво, чай, цитрамон, учорашні плітки
класична клозетна розруха, лише навпаки
в трьох метрах квадратних, що мають і очі і вуха

запахне борщем, прийде донька і стримано кине:
“здраствуйте… ма, повернусь і поїм… все. побігла”
і ти, прочинивши кватирку обжитого лігва,
запалиш цигарку, задивишся знов, як невпинно

гасають вогні й перехожі між тими вогнями
шукають шляхи до утечі, або до кіоску
ти, як і вони, розумієш – насправді все просто
як запах борщу, що лишився в повітрі між нами

все просто, як кухня часів геноциду в законі
як сплачені гроші за світло, за воду, за газ
як час, що завжди починається, зрештою, з нас
і гине як тільки холонуть литки і долоні

все просто – всі принци у барах бухають в футбол
принцеси складують купони на знижки у шопах
і разом чекають коли короля так прихопить
аби цього разу напевне не зміг корвалол

устряти між ними й житловою площею. Далі
те саме життя, без складних часових побудов
де все на полицях давно, а про смерть і любов
усі дізнаються з вечірніх російських серіалів

так просто усе, дві години на нас і для нас
допоки повернеться з вулиці твоє дівчисько
і ти будеш лагідна й тиха, і пальцями стиснеш
вже зібганий комір сорочки… На кухні загас

недопалок кинутий поспіхом повз попільничку
і тягне морозним повітрям з щілин у вікні
а ти не кіношно мовчиш і не множиш брехні
не кидаєш наше авто у обгін під зустрічну…

…я піду по шостій, коли зажевріють пунктиром
у сонних кварталах слабкі світанкові вогні
і поки вдягатимусь, ти до торбини мені
сховаєш сніданок і ключ
від твоєї квартири

автор: Томаш Деяк

я прийду по шостій коли затріпочуть шибки