коли всі стрілки проймає раптовий спазм
недопалок місяця тліє натужно. світило
кидає солоні припливи на дельту Нілу
альфа Центаври зникає, омега Киля
тікає в афелій, лишаючи землю й нас
січень посічений снігом зітхає приречено
за всіма рахунками сплачено або забито
голий король одягає у сіті свиту
всім зимно, недопалок сонця сердито
усе поливає сталевим світлом. за втечами
тривають повернення, тихі і нерішучі
порти приймають вітрила попутними напнуті
сідаєш на ліжко, знімаючи втому з капцями
недопалок серця зненацька спалахує. навчено
ховаючись в ребрах (раптом уламком влучить?)
темно, незатишно, стали слова убивчими
лице твоє нечітким, а риси неясними
плазуєм назустріч навпомацки шорсткими трасами
недопалки пам’яті блимнувши врешті згаснуть
а ми вже не знаєм нічого
та знову вивчимо
автор: Томаш Деяк
