Томаш Деяк – Дорога втомлено зітха у далечінь…

дорога втомлено зітха у далечінь
що припнута на обрію мотузку
і пил лягає на траву і рештки глузду
і той, хто міг сказати промовчить

і той, хто міг піти, таки піде
вганяючи себе у кілометри
збираючи росу на войлок светра
лягаючи щоночі на тверде

і буде день, зачатий у імлі
такій сипкій, що кришиться від сонця
дерева на узбіччях затріпочуть
і вийдуть із торішньої ріллі

і будем ми – недопалки крижин
що випущені на пательню траси
і даль, така невимовно прекрасна
коли зненацька випаде на згин

твоїх ключиць. І гір старі слони
піднімуть хоботи ранкового туману
і випливуть у цю безодню ткану
з блакитної небес черевини

рибини хмар. Ми підем назирці
вузлистою аортою дороги
відкидуючу тіні попід ноги
і кожен іншого триматиме в руці

автор: Томаш Деяк

Дорога втомлено зітха у далечінь...