Ти серце заставляєш вириватись із грудей,
Ні, не любов’ю і не ласкою – мовчанням.
Хоч не читаєш ти моїх віршів, статей,
Та все ж пишу – це зменшує страждання.
Твоє мовчання голосніше крику,
А почуття десь загубились в тишині.
Я не рахую, я вже збилась з ліку,
Скільки ударів ти наніс мені.
Ти б’єш словами, поглядом, ігнором,
Невизначеність вбиває на повал.
Я гордість загубила, сором.,
Бо я ж не думала, що буде це провал.
Не змушуй серце плакати від болю,
Не дозволяй душі кричати мов «слабій».
Ми можемо змінити свою долю,
Якщо не будемо неначе ті німі.
автор: Вікторія Ковальчук