Прощанням я виштовхую повітря,
Докурюю думок осінній фальш.
Коли у темряві є промінь світла,
Стає частішим мій сердечний марш.
Замовчане потрапило в тенета ,
Байдужість розчинилась у брехні,
Слова останні мертвого поета
Втекли у прозу . Згаснули вогні.
Безумна тьма ,цілунки – як дурмани,
Примарні ролі спогадів-епох.
Невже і ми там частка від омани?
Невже і нас придумав інший Бог?
Ба ні,вночі цвіли барвінки- квіти,
Знайшлось у прозі місце і для рим.
Над нами пролітали зореліти
І плівся почуттям любовний дим.
Те справжнє утекло кудись в прожите,
І спогадом сховалося у сни.
У рамках горем,тугою розлите
Все,що минуло. Боже, поверни…
автор: Таня Левадко