Безумства норми пишуть нові дні,
А ми тепер лиш маримось ночами,
Затемненнями сонця на стіні,
Бо в небі сонця вже давно немає.
Ми на листках закреслені слова –
Забуті й не цитовані, убиті.
Тепер бур”ян – це квітка польва,
А цінності припилені й забуті.
І десь не за горами Світова …
Але хто може/хоче – буде жити!
А я – лиш марево, я квітка польова.
Розвіяти? Зірвати? (не лишати!)
автор: Таня Левадко
