Ти розбив моє серце і мрії,
Наче вітер об камінь хвилю морську.
Розіп’яв без жалю щиру душу й надію…
Ще насміливсь спитати чи тебе я люблю?!
Ти ж кохання без краплі поваги,
То під ноги кидав, то здіймав до зірок.
І терпіння сталеві канати,
Лоскотав довжелезні роки—-все казав: «Це життєвий урок».
Ти згадаєш мене. Ще згадаєш…
Та любові цвіт квітне лиш раз.
Повернути захочеш все, що мав і не маєш,
Пізно любий! Бо для тебе вогонь мій вже згас.
автор: Таня Бенещук
