Гадюкою в’ється на серці журба,
Печаль все міцніше стискає в обіймах.
З тобою так «вільно», без тебе —- «тюрма»,
За обрій надію відніс чорний ворон на крилах.
Минають рокИ… З гіркОю самотністю я
Щоночі лягаю у постіль.
Потрібно терпіти та сили триматись нема,
В своєму ж житті, мов непрохана гостя.
Для тебе було все як жарт,
У мене і досі земля з-під ніг утікає.
Здається вже звичним, перелік численних утрат,
Лиш марево болю ніяк не вщухає.
Розтоптана відчаєм щира душа,
Що терновим шляхОм вірно йшла за тобою.
Брела в безкінечність…Прийшла в небуття…
Згубила… Дорогу до раю.
Автор: Таня Бенещук
