З Твоїх стихій немає вороття,
Моря шумлять і холодно на світі,
Таких як Ти шукають все життя,
Хоча б заради однієї миті!*
Тому що мить ця краща за життя,
Віддав би все,аби у ній лишитись
І це незнане,дивне відчуття,
Як просто можна в мить таку влюбитись.
Або не в мить,а у її надію,
Яка так ніжно й щиро серце гріє,
Дає можливість вірити у казку,
Та потерпить ця мить гірке фіаско.
Або поразку, та яка різниця,
Все що минає, втрачена дрібниця,
Коли ти віриш,що вмієш літати,
Живеш ти миттю,прагнеш ти кохати…
І я кохав,я думав,що літаю.
Вірші писав і бачив шлях до раю,
В її обійма була ця дорога,
Та не для мене,в тім то і тривога.
З твоїх стихій немає вороття,
А лиш страждання,сльози і журба,
Моря шумлять і холодно на світі
Коли зима,а мрії твої в літі
Таких як ти шукають все життя,
Та лиш один віддасть своє буття.
Хоча б заради однієї миті,
Я б вірив в чудо,але надії вбиті.