Стівенсон Роберт Льюїс – Вересовий трунок (скорочено)

Із вересового квіту
Пикти1 варили давно
Трунок за мед солодший,
Міцніший за вино.
Варили і випивали
Той чарівний напій
І в темрявих підземеллях2
Долі раділи своїй.

Та ось володар шотландський —
Жахались його вороги! —
Пішов на пиктів оружно.
Щоб знищити їх до ноги.
Він гнав їх, неначе ланей,
По вересових горбах,
Мчав по тілах спогорда,
Сіяв і смерть, і жах.

І знову настало літо,
Верес ізнов червонів,
Та трунок медовий варити
Вже більше ніхто не вмів.
В могилах, немов дитячих3,
На кожній червоній горі
Лежали під квітом червоним
Поснулі навік броварі4.

Їхав король шотландський
По вересовій землі:
Дзинчали завзято бджоли,
Курликали журавлі.
Та був можновладець похмурий
Думу він думав свою:
«Владар вересового краю —
Чом з вересу трунку не п’ю?»

Раптом васал королівський
Натрапив на дивний схов:
В розколині між камінням
Двох броварів знайшов.
Витягли бідних пиктів
Миттю на білий світ —
Батька старого і сина,
Хлопця отрочих літ5.

Дивився король на бранців,
Сидячи у сідлі;
Мовчки дивились на нього
Ті броварі малі.
Король наказав їх поставить
На кручі й мовив: — Старий,
Ти сина й себе порятуєш,
Лиш тайну трунку відкрий.

Глянули вниз і вгору
Батько старий і син:
Довкола — червоний верес,
Під ними клекіт пучин.
І пикта голос тоненький
Почув шотландський король:
— Два слова лише, володарю,
Тобі сказати дозволь!

Старість життя цінує.
Щоб жити, я все зроблю
І тайну трунку відкрию,—
Так він сказав королю.
Немов горобчик цвірінькав,
Мова лилась дзвінка:
— Відкрив би тобі таємницю,
Боюся лише синка.

Смерть його не лякає,
Життя не цінує він.
Не смію я честь продавати,
Як в очі дивиться син.
Зв’яжіть його міцно, владарю,
І киньте в кипучі нурти,
І я таємницю відкрию,
Що клявся повік берегти.

І хлопця скрутили міцно,
І дужий вояк розгойдав
Мале, мов дитяче, тіло
І в буруни послав.
Крик бідолахи останній
Поглинули хвилі злі.
А батько стояв на кручі —
Останній пикт на землі.

— Владарю, казав я правду:
Від сина чекав я біди.
Не вірив у мужність хлопця,
Який ще не мав бороди.
Мене ж не злякає тортура,
Смерть мені не страшна,
І вересового трунку
Зі мною помре таїна!

переклад Є. Крижевича

1 Пикти — давні племена, що населяли територію Шотландії. У IX столітті вони були завойовані скоттами (кельтськими племенами давніх Ірландії та Шотландії). Історично пикти не були винищені, а змішалися із завойовниками.
2 У давніх легендах розповідається, що пикти жили у норах або печерах.
3 Вважалося, що пикти були надзвичайно маленькими на зріст.
4 Бровар — пивовар.
5 Тобто підлітка.

cтислі перекази творів світової літератури