Перепливаючи осінніми дощами
Ти не минай мого життя, печаль
Так іноді тебе не вистачає,
Моя березово-туманова вуаль.
Цвітеш, як день, помреш неначе вічність,
Я пригоршнями п’любов з калюж
Нічних зірок безмежна хаотичність
Крізь мою душу суне, наче вуж..
Я – подих вітру, шепіт трав – я босоногий
Із власним катехізесом чеснот
Мій прапор чорний з вогником червоним
Упав з дощем з нескорених висот.
Піду промінням сонця осіянний,
Я шлях свій вічний з малечку люблю
Під дикий регіт вітру окаянний,
В туманах свою душу розгублю.