Підступна осінь плете свої тенета,
Непевними кроками ступає на поріг,
Перегортаючи календаря життя сторінку,
Полохливого літа обмежуючи ліміт.
А на ранок туман, наче, відвертий обман
Одягне маски на обличчя перехожих,
І фальшивих засмаг – татуйованих ран,
Залікує на мить душевну хворобу.
Запізніле літо, мов, самотній жебрак
Простягує до осені свої потріскані долоні
І просить хоч ковток, хоч капельку тепла,
Але у відповідь лише злива та відведений в бік погляд…
Крокує все безслівно, не оглядаючись, – вперед
Коридорами думок божевільної реальності,
А серпневі рими втрачають містики зв’язок,
В обійми осені віддамся без зупинки…
автор: Саша Гордей
