Дияволе, звертаюсь у думках до тебе,
готовий себе принести я у жертву,
як вештаюсь, ти знаєш серед неба,
та чи потрібно душу мою мертву?…
Так, думок я бачу гріховний зміст,
ти тільки вивільни з душі любов,
і збудую в поміч, лише тобі свій міст,
підпишись, і залиши свою ти кров…
Тобі подарую усі земні багаття,
будь-коли не знатимеш рахунок,
адже із тобою ми уже стаємо браття,
і у мені завжди згадаєш свій дарунок…
Та чи пропаде моя спустошеність,
не знання прийдешньої дороги,
чи це твоя омана і запорошеність,
щоб душу кинути під свої пороги?…
Твої багаття не мої, ціна страшна,
їх залиши собі, чекає інша доля,
хоч душа і мертва, та не продажна,
не тобі підвладна мого серця воля…
автор: Олександр Томинець