Ти знаєш, я змінився кардинально:
Я вже не той наляканий юнак,
Я не сприймаю біль і час буквально,
Дорослим став і волю взяв в кулак.
Ти знаєш, зрозумів лише сьогодні,
Що пропустив важливу річ в житті –
Згадай: соромився напередодні
З Тобою в парку щирих почуттів.
Додому ж приходѝв – не міг заснути,
Крутивсь на ліжку з боку в бік, хворів…
Хворів Тобою, але був прикутий
Кайданами самотності, страхів…
Ти знаєш, все. Не можу більше. Вибач.
За те що пізно. Сильно не картай.
Кохаю я Тебе, і серце-кригу
Тобі дарую. Хочеш? Забирай!
Лише Тобі судилося зігріти,
І розтопити той триклятий лід.
А знаєш, в нас найкращі бу̀дуть діти,
А знаєш, з мене вийде гарний дід…
Тепер Тебе не відпущу̀ ніку̀ди,
Тепер Тебе нікому не віддам.
Я не хлопчисько більше. І не буду!
Тобі освідчуюсь, й клянусь богам
Усім вітрам, лісам, полям, і людям:
Як бу̀де треба, – небо прихилю…
А знаєш… тепло так щось стало в грудях…
Бо я Тебе кохаю! Я люблю̀!!!
автор: Роман Хованець
