Роман Хованець – Любов, присвячена мені

Волосся Ваше, мамо, посивіле
Для мене завжди буде золотим.
Обличчя Ваше, мамо, постаріле
Для мене завжди буде молодим.

А ваші руки, мамо, ваші руки
Натруджені, поморщені, худі…
Нехай мої зігріють поцілунки –
Подайте ж руку, мамо… Як тоді,

Так хочу щоб Ви, мамо, пригадали –
Ходили ми у сад, до черешень,
І відра повні ягід назбирали…
(Я ж був малий і пхав їх до кишень).

Не думайте, матусю, не забуду
Я Вашу ласку, Ваших всіх повчань…
Як лікували Ви мою застуду,
А ще від нерозділених кохань…

А Ваші очі… В них я зазираю:
Такі веселі завжди, осяйні.
У них, я знаю, мамо, добре знаю,
Живе любов, присвячена мені.

А Ваші квіти, мамо, Ваші квіти
Ростуть на клумбах, гарно так цвітуть.
А Ваші діти, мамо, Ваші діти
Онуків поливати їх ведуть.

А Ваше небо, мамо, Ваше небо
Захмарилось чомусь, і ллють дощі…
А нащо, мамо, нас – синів – ще треба?
Розгоню хмари вітром із душі.

автор: Роман Хованець