Ти не знаєш ніколи де межі реальності…
Заховались на гранях розмитих ідей,
Мов від сірих вовків
І від «добрих людей»,
Від цинічно-жорстоких дітей та зв’язків
Ти втікаєш по колу своєї банальності…
У глибини емоцій від зайвих гостей,
Мов від чорних круків
І від душних сітей,
Від охайно-порожніх алей та рядків,
Знов шукаєш довкола знайомі тональності…
У мелодіях, що не приносять вістей,
Мов із давніх років
Надто різних мастей,
Від умисно-розбитих дверей та мостів
Лиш спадаєш до долу своєї безкрайності…
І на раз оголяєш білизну речей,
Аж від битих полків
До відкритих грудей,
Із найменших інтимних тіней та страхів
Все ковтаєш спроквола отруту несправжності…
І вертаєшся до круговерті смертей,
Від безтямних шляхів
Та терпких батарей,
До знайомих хвороб, панацей і гріхів…
Ти не знаєш ніколи де межі реальності…
автор: Роман Гуда