О, як би менІ крила… лиш на мить…
І з даху до землі…
Я б став Ікаром «Нашої Епохи»
Та вибрався б із мертвої петлі…
Якби на мить… Якби хоча б ще трохи…
Якби ж мене заговорила на золі…
О, як би Ти хотіла б… назавждИ…
У невідомості…
До втрати всіх безглуздих упереджень,
Блукати на межі свідомості…
І так завжди… Завжди без попереджень…
Щоб дві душі… два тіла… в невагомості…
О, нащо мені крила лиш на мить?
Із даху до землі
Ікари помирають однакОво…
Перегорають… душаться в петлі…
А миті… й миті дохнуть «кольорово»…
Якби ж мене не зговорила на золі…
автор: Роман Гуда
