Хлопці, не смійте вмирати..!
ой полягло вже сміливців.
Коляться урвані дати:
двадцять, сімнадцять,
за тридцять…
Півночі злі заволоки-
п’яні сусіди – клепали
триста обвуглених рОків
ніж на Вкраїну оспалу.
Лаптями перлись у душі-
звані братами чужинці,
хіть свою чорну роззувши-
гадили плеса трипільські.
наші ж гострилися леза,
вени вогнем набухали,
гени скресали почезлі,-
важко зопершись на рало.
Трісла мембрана світанку,
туги розлились молока.
Місять загнузадні танки
землю, – сполохавши спокій.
Геть захмелілі смертями
впиті вишнівкою крови
надра глибокі та ями-
хижі пащеки – а щоб ви..!
Небо ковтає безстрашних,
сонце бандериться в гіллі.
Наші синочки – ой наші!
кулі cyзір’ям на тілі.
Хто прапор чести Аратти
в шанцях високо нестиме?
Хлопці, не треба вмирати
ви нам потрібні живими.
автор: Роксолана Вірлан