Неформальний сон дарує неформальний спокій – тимчасова радість та випадкове свято…Картина з байдужим поглядом, заплямована сонячними променями, спаплюжена дивом. Думки розбивають спокій, відгонять сон.
Під зоряним водоспадом, я причащаюся спокоєм, я прагну досконалості…
Багато буденних сірих тижнів, не дочитаний до кінця свідомості Ніцше, та непрожите молоде життя, дивують розумних, лякають та смішать дурнів.
В наші скупі на правду дні майнова нерівність має набагато більше шансів та прав на створення дружби, кохання, потяг душ вже не авторитет, душа нікому не потрібна. Душа на смітнику Богів. А з чим же йти у безкінечність? З чим стати перед вищим розумом? Мене знову мучить неспокій, я боюся за майбутнє нашого неба, я остерігаюся, що воно буде чорне й сліпе. Тоді навіщо мені будуть очі, коли я не зможу побачити свої руки ?!!