Ти як повітря ,що потрібне для життя.
Ти як вода,так хочу я напитись,
Бо спрага мучить все моє буття.
Так хочу я з тобою залишитись!
Твої слова глибоко ранять душу,
Та як сказать тобі про почуття?
Невже завжди тепер страждати мушу
Через важливі і несказані слова?
Здається тихо,але це лиш сон,
бо у житті спокійно не буває.
І знову небо плаче за вікном,
Як плаче серце моє,що кохає.
Я відлітаю…так мені здається…
Хоча я досі тут на самоті,
та мить щаслива більше не вернеться.
Не буде так,як ти казав тоді.
І знов здається,знову лиш здається…
Що чую ніби голос твій десь поряд
і знову серденько моє проснеться,
коли побачу ніжний рідний погляд.
А очі твої,ніби два озерця,
я в них тонула,а тепер вона,
і ти впустив її до свого серця.
Ти зараз з нею.Я тепер одна!
Чи варто щось казати – я незнаю.
Я винувата!Що ж уже – нехай!
Тебе ще досі,як тоді кохаю,
та на останок лиш скажу :”Прощай!”