Пролились сльози, надав їм волю,
устелив себе ранковим сонцем,
залишивши смуток під віконцем,
назад не дивлюсь, не знаю болю.
Явився образ, здіймаю очі в унісон,
всміхаюсь, промовивши прості слова:
люблю! люблю! серце знає все сповна,
будь зі мною, а проти ночі змінить сон.
Я так чекав на тебе, знає тільки Боже,
молив, щоб бути тобі твоїм небом,
зросити землю твоїм зорепадом,
і вірю, що нам з’єднатись допоможе.
Ми заслужили не тільки сльози лити,
які і так спустошені життям до дна,
забулась і скінчилась мелодія сумна,
простори нам відкрились, потрібно жити…