Тремтить душа без світла покаяння,
Неначе свічка на купальському вінку
Остання мить, тривожна мить прощання
І все життя лежить на рушнику.
І так раптово, навіть трохи дивно,
Серед зими прийшла струнка весна
Змела теплом все те, що було “зимно”,
Всі почуття в суцільний нерв сплела.
Вже перший промінь сургучем таврує
Заметені у сон сліпі поля
І ось вже все суцвіття барв вирує,
Від радості заплакала земля.
І разом з тим мільйони душ воскресло,
Очистились, омились у сльозі,
Просторо, незбагненно, урочисто
Торують шлях вже по новій стезі.
Не витримало серце, стрепенулось,
Упало на коліна в каятті,
Так легко й просто, все старе забулось
І стало тепло й тихо на душі.
Я дякую тобі, блаженна днино,
Коли возніс Господь весь світ на небеса
І знову вільно по землі іде людина,
А за плечима в неї велич і краса.