Повір

І знову сум на обличчі твоєму,
як завжди перечитуєш застарілу поему.
Наодинці з тугою й печаллю,
нема ні крихти в них жалю.
Від спогадів минулого льються сльози,
висохли у вазі квітки мімози.
Не висохли в тобі надія і віра,
ніколи не загине у людях й довіра.
Повір у себе й розправ крила
і зразу знайдеться в тобі сила.
Незважаючи на труднощі й незгоди,
на всі фокуси незбагненної природи.
Твої межі сягають неокрайності зірок,
якщо зробиш зараз назустріч долі крок.
Усміхнись ти,усміхнеться й життя,
назад вже немає вороття.