Постійно втрачається точка живої опори,
Так жити не можна – порушення прав на щастя.
Так жити не хочу – об землю вдарятися знову,
Тікати від свОїх думок, як від злого ненастя.
Де мій airplane?.. Не буває страшніше ілюзій,
Як ті, що народжувались серед тихих прощань,
Як ті, що народжувались у страшній недузі.
А я уся в них. Так і є. Ілюзійне життя,
Життя у режимі очікування на завтра,
На сон, на прем*єру, на чийсь телефонний дзвінок,
На спокій, на літо, на “так”, на літак, на вдачу.
Так хочеться просто їхати.. Можна й в метро,
Або на таксі, чи на потяг холодний сісти.
Важливо не як, не куди, не навіщо, а – рух.
Важливо подалі, надовше, частіше, звідси.
Позбавитись би від бажання постійного сну..
О, мати б натхнення майбутнє проектувати –
У будь-який час малювати нові картини!
І будь-який танець навчитись би танцювати,
Аби затушити вогні і минулі причини.