По закінченні подиху витече час
порозходяться мертві вузли
прогниє тая слава як мокрий каркас
через впертість німої кози.
Страхом вічністю, страхом жалю
Перед кожним вдаряється страх
Над недопалком , в темряві сам я стою
І ті вікна як вхід при вратах.
Та й не важко стояти самому отут
Не згадаю нікого, нікого не жду
Сім разів проспіває від грому когут
Сім разів я ніколи не вмру
Тільки бог на колінах, так щиро благає:
«Покидай ті вірші, і додому верни»
Я у відповідь тихо на це промовляю:
Якщо любить хтось дім мій, то це лиш вони…».
О.к.
автор: Орест Кондзірський