З часом я подарую тобі не планету, не зорі, не світ,
а максимум власної віри, кохання і щастя.
Ти посміхнешся мені і розтане у серці той лід,
що тримає у собі моє мінімальне нещастя.
Я напишу про те, що сьогодні ти будеш чекати,
на повернення вітру із країн невідомих мені.
Ти напишеш мені, що стомилась мене відчувати,
щось приємне навколо, досі б’ється бажання в тобі.
Перегляну листи, що написані твоїм коханням,
подивлюсь я на гору, де місяць співає пісні.
Щось таємне у тобі, називається справжнім бажанням,
над яким досить часто залишені творю вірші.
З часом я подарую тобі планету, зорі і світ,
не мінімум власної віри, бо отримала в серце сповна.
Ти посміхнешся мені і розтане у серці той лід,
що помер у мені, не ковтнувши і краплі вина.
автор: Alexander Marchuk