Павутиння спомину

Вони стрічаються щодня, але очима,
Її як бачить він притишує свій хід,
Торкає тіні в легкім порусі плечима,
Зминає пальцями уявних квітів цвіт.

Щодень ні слова, тільки погляд, сірі очі,
Її голубить він дарма, що у думках,
Якби ж хоч раз вона прийшла посеред ночі,
Сплітав би спомин павутиння по кутках…