Я намалюю тебе на світанку
У невпізнанно-світлих міражах,
В ярилових розпечених очах
Папір твій силует зчаклує в бранку.
Я серед дня тебе намрію,
У черлі калинових громів,
Прикривши перса димом снів
Ти руку подаси мені й надію.
А серед ночі, місяцем відлиту,
Пізнаю музу в оксамиті срібнім.
І Разом з нею солодко намрієм,
Тебе, таку безмежну й тужну…
автор: Павло Пікалюк
