Павло Коробчук – Повне взуття піску…

  1. Поезія
  2. Живі Вірші
  3. Павло Коробчук – Повне взуття піску…

Повне взуття піску, повні легені диму.
Згадуєш про ту жінку добру добру годину.
Горло у вірша таке, ніби кричиш їй в спину,
В кожен хребець вчорашній, в зародок, у дитину.

Скільки ми так втрачали? Скільки ми так кричали?
Кришталик звузився в пам’ять на спільному досі причалі.
Спогади осідають, ніби листочки у чаї.
Тримаю це море за руку, за хвилі такі печальні.

Кожна з цих хвиль підносить кораблики паперові,
Кожна з цих хвиль затерпає, мов згустки схололої крові.
Ці ритми прибою формують у горлі навики мови:
Люби, розлюби і знову люби, розлюби і знову…

автор: Павло Коробчук

Павло Коробчук

Меню