Самотня.Лягаєш інієм на вії.
І сотні слів,у слід тобі дарують.
Ввесь світ лежить,спіткнувшись в безнадії.
Боги над ним,безсмертність констатують.

Давайте вирок,карателі і кати.
Створіть,безмежні війни і роздори.
Хай ви боги,титани і солдати.
Не втримати,вам погляду Пандори.

Сам жнець,кидає свої коси.
І милує,порушує закон.
Скриня нам,це смертність,білі грози.
Та ми величимо,будуєм пантеон.

До ніг твоїх,підносим мертві квіти.
А ти твори,пиши свої сувої.
Де всім прийдеться,боротися,жаліти.
Усі раби,усі твої герої.

Забудуть,назавжди твоїх творців.
Тих,двох,жителів Едема.
Семи,елладських мудреців.
Той хрест,подібний до тотема.

Забудуть,тих тисячу ночей.
І ту одну,у царському гаремі.
І плин віків,незбагнених речей.
І сон,в червоному теремі.

Хрестоносцями,вмираючи від ран.
Яблук у скриню,кинуть на століття.
Уже не віручи,у Біблію й Коран.
Могилами,дістануть підборіддя.

Убють,поцілунками отрути.
Не повернути,дух старовини.
Усі старці,покриються від смути.
Збери плоди.Збирателька вини.

Меню