“Осінньо-нічні роздуми”

 

“Осінньо-нічні роздуми”Квітами осені судини розправляються по тілу разом з думками. Час зібрати їх до купи, направити у правильне русло, та щось гальмує мій розум, схиляє його до протилежного берега.
Всі ті люди, що безкінечною мотузкою простують через ліс незнайомого, що вони загубили, що шукають? Невже я такий як і вони? Хіба обов’язково нестися стрімголов до недосяжної для людського сприйняття господньої істини  і разом з Бруно та іншими “піонерами” прогресу тліти на згарищах людського невігластва та нерозуміння, чи не краще лишитися у благословенній тиші нічного поля з коханою людиною.
Сива ніч вкрила мене звичним шумом нічної тиші, одна лишень свічка разом зі своїм теплом віддає атмосфері глибину моїх думок. Остання сигарета розділяє мене і майбутній ранковий дотик сонця до моїх втомлених очей. В середині мене щось причаїлося , я відчуваю це єством та не можу осягнути це розумом.
Осінь знайшла мене майже мертвого, з ледь-ледь жевріючою надією, посеред вкритого хрестами минулого. Вона розбудила мене теплим поцілунком, омила мою грішну душу прощенням. Я незбагненно для себе перейшов до іншого всесвіту…