Орися Біленька – Наша чергова сварка.

Наша чергова сварка. Ти, мов героїня драматичної п’єси,
Гучним криком провокуєш сусідських пліткарок прикладати до стін скляні вази.
Я б міг робити те саме, але натомість прогортаю до себе мою примхливу принцесу,
Цілую в гарячий лоб і відчуваю, як по трохи тане крижана образа.

Проте не одразу. Тоді ми допиваєм по чашці майже холодного чаю,
Мовчки сідаєм в автівку. Ти запалюєш цигарку й відчиняєш вікно.
А я , коли бачу, як курить дівчина, завше контроль втрачаю,
Тим паче, як це робиш ти. Хоча в ту мить тобі було все одно.

Я їхав швидко, знімаючи таким чином напругу зі свинцевих думок.
Автівки за вікнами миготіли, як кольорові ялинкові прикраси.
І дорога перед очима пливла, як чорнило з мокрих сторінок.
І ми обоє втратили контроль : в просторі, в розумі, в часі …

І в керування авто … Досі перед очима туманіє той жахливий момент.
Я , усвідомлюючи, що аварії не уникнути , закриваю тебе своїм тілом.
Відчуваю хрускіт власних кісток. Дві автівки розбиваються вщент.
Мене доставили в реанімацію ледь живим. Проте, мій ангел лишився цілим.

Згорталась під мною наляканою кицею, отримавши кілька подряпин й післяаварійний шок.
Після того випадку стала спокійнішою ( висновки взяла на озброєння ).
А в мене діагностували серйозну травму хребта і , як вирок, – інвалідний візок.
Лікарі казали, що шанси на одужання є ,та це звучало, як заспокоєння.

Знаєш, навіть відчуваючи, як тіло пронизує біль , коли слабшали наркози,
Розуміючи, що, швидше за все ,лишусь калікою до кінця своїх днів,
Я думав тільки про тебе, вперше в житті ковтав скупі чоловічі сльози,
Пригадуючи сварки, цигарки, кермо…Пробач, кохана, я ж не хотів …

Як заведено, перші тижні ти носила мені солодкі апельсини в палату.
Тоді ця похмура й порожня сіра кімната починала дихати вільно,
Бо твоя посмішка перетворювала найбільший мій відчай на свято.
І ти дякувала, що захистив тебе тоді . Так міцно і так божевільно.

Відривний календар на стіні дедалі тоншав. Я синхронно з ним худнув й марнів.
Ти стала черствішою. Вочевидь, набридло панькатись зі мною,як з дитиною.
Вечорами одягала розкішні сукні й підбори, кудись зникала без слів,
А я зі всіх сил намагався не вірити в те, про що знайомі шептались за спиною.

Та мудрий час все розставляє на свої місця. І так вже сталося.
Через півроку ти сказала, що більше не можеш, і тебе саму болить,
Та наші відносили спорожніли. Переїжджаєш до іншого, бо закохалася.
Поспіхом зібрала речі. Я чув, як спускалась по сходах вниз і,наче гинув в ту мить.

Я ж був готовий віддати за тебе життя…А ти…Так просто зібрала речі,
Тікаєш невідомо куди і з ким, встромивши в кожну клітину моєї душі гострі кинджали…

Хоч з одного боку, твоє худе тіло розлетілося б на крихти, якби не мої плечі.
А з іншого, нічого б не сталось, якби не наша згубна звичка – ні, не курити -, а робити з дурниць скандали.

автор: Орися Біленька

SPY1gd5nc9k