Це, може, й справді, не було дощу
І не хотілось жити по-новому.
Перед грозою свічку засвічу
Під гуркіт щирий молодого грому.
І дощ прийде. У лагідних руках
Він спокій принесе і долю кращу.
Він розповість, що мій вишневий шлях
З Небес оберігає сивий Пращур.
Упевнений, запевнить і мене
І дотиком, і словом громовистим,
Що все погане у житті мине,
Прийде натомість добре, світле, чисте.
Для сонця вмиє він моє вікно
І, сивий, буде сон мій пильнувати…
Дощу і справді не було давно,
Давно душа не відчувала свята.
автор: Оля Зайцева