Ольга Перехрест – Маки

її голосу стане на двадцятьох,
а вона мовчить і дивиться у новини.
і мовчанка її ніби темний великий льох,
де вона зберігає всіх, в незалежності від перемог,
групи крові, статі або країни.

на подвір’ї у неї зростає червоний мак,
хоч вона завжди забуває його поливати.
і у кожному русі чи слові шукає таємний знак,
щоби їх запам’ятовувати й забувати.

вона дивиться у вікно і чекає на листонош,
що приносять до неї книги або листи
не довіряє словам політиків та святош,
які їй говорять постійно – що ж
річки цієї тобі точно не переплисти.

вона спить, ніби птаха, тривожно, і кожну ніч
перераховує дні і вулиці спорожнілі.
і тіні стають біля неї плечем до пліч,
виростають, ніби квіти біля узбічь,
ніби синці на блідому тілі.

вона мовчки збирає маки – аж липко в руки,
приносить їх тим, про кого давно забули.
і слухає, як вирівнюється стукіт,
як серце спиняє всі непотрібні рухи,
коли вона думає про минуле.

а телевізор знову про щось їй каже,
вона його слухає, кинута напризволяще.

кожне із слів не так вже й багато важить –
слухати маки їй набагато важче.

автор: Ольга Перехрест

маки