Ольга Перехрест – Анна. Анна.

У Анни чорне волосся, троянда на литці.
Анна спускається сходами, йде до криниці.
Вдача її легка, хода невагома.
Вона набирає воду та йде додому.

Анна рудоволоса, тонка мов спиця,
Має гострі вилиці, точені ключиці.
Ходить до річки, полоще у ній білизну.
Анна не знає Анни, навіть приблизно.

Між Аннами – кілька кварталів, церква, та сама річка,
Різні вулиці, різні школи, різні дитячі звички.
Вони подібні лише іменем та, може, віком.
Обидві Анни сплять з одним чоловіком.

Поки перша Анна тримає його за руку,
У неї з губ не злетить ані подиху, ані звуку.
Анна гріє в теплій долоні холодні пальці,
Прокидаючись вранці.

Друга Анна приносить ніжність свою і тепло,
Робить весняне небо прозорим мов скло,
Обережно торкається шкіри, ніби води,
І слухає, як кола розходяться навкруги.

Анни луною повторюють за ним свої імена,
П’ють однакові вИна та не знають, де їх винА.
Анни ходять мов тіні його на двох берегах,
Переходячи міст у снах.

Анна бачить, що в нього садна на спині та зайві ключі.
Анна знає. Але мовчить.

Анна-з-трояндою засинатиме на світанку,
В цей час він цілуватиме іншу Анну.
Обидві вийдуть без сну у місто.
Жодна не має, кому про це розповісти.

автор: Ольга Перехрест

Ольга Перехрест - Анна. Анна.