Так і сиділи, за руки взявшись.
На підвіконні твоєї мудрості
Не розминувшись і не піддавшись
Не подавившись твоїй присутності.
Я все мовчала. Це так не схоже.
Пам’ять збирала твої уроки.
Я знов спізнилась. Прости! О, Боже,
Спізнилась жити на кілька років…
автор: Олеся Венгринович
