Приємна тишина і спокій річки.
Вже скоро повертатися назад.
От-от запалить небо свої свічки,
І дасть про себе знати листопад.
Ще мить, ще дай мені одну хвилину,
Йдучи, душі цілунком доторкнусь.
Із теплим серцем я тебе покину,
Й, махаючи рукою, обернусь.
Вже сад, давно порослий бур’янами,
Нас кличе знов до себе на обід.
Він чув усе,що трапилось між нами,
Прощався листям падаючим вслід.
Я йду і, в небі десь душа літає,
Я знову по-дитячому щаслива!
І серце так незвично калатає,
І сили додає вечірня злива.
Усе так легко! Де поділась втома?
Хвилюючись чекаю я дзвінка.
Ще вчора зовсім не була знайома,
А зараз іще ближча, ніж близька.
В твоїх обіймах ніжнім оксамиті
Перетерпіти складнощі усі,
І, потонувши у очах красі,
З тобою хочу разом посивіти.
Перед твоєю силою покірна,
І твою руку більше не пущу.
Залишусь я тобі навіки вірна,
І в серце більш нікого не впущу.
01.08.2013
