Олена Довганюк – Мене немає. Ані сліду,ані пороху,

Мене немає. Ані сліду,ані пороху,
Поглинула мене навік пітьма.
Не чути більше ні живого подиху,
І більше не побачити письма.

Мене немає! Я відлюдна, я безсонна.
Ні спокою,а лиш думок юрма.
Беззахисна,слабка і безборонна,
Із слів чужих збудована тюрма.

В руках моя печаль, немов в оковах,
Приборкана, десь стихла в забутті.
Яку ще роль в театрі цім ляльковім
Зіграла на життєвому путі?

Мене немає, я в рядках загублена.
І це усе, що в мене зараз є.
І плаче аркуш замість мене згублений,
А сум в мені своє життя снує.

Я втомлена від страху і залежності,
Я втомлена від за спиною слів,
Від погляду моєму протилежності.
Куди мене людей потік привів?

Вас так багато й кожен одинокий.
Нема такого, щоб не був би сам.
Комусь на тілі шрам зведе глибокий,
Когось життя згодує злим вовкам.

Я у віршах і в снах своїх утоплена,
І, пишучи, знімаю я тягар.
Торкається душа моя оголена
Рядків, як сонце найгустіших хмар.

Та що із того, чи від того легше?
Лиш набридають пальців мозолі.
Знайомо, але кожен раз, як вперше
Я знову десь не тут, не на землі.

02.08.2013

автор: Мілена (Олена Довганюк)

Мене немає. Ані сліду,ані пороху